Маґна Карта: Протилежні сили, що плачуть за конституційною конвенцією
Вісімсот років після Маґна Карти, яка вперше дала нам поняття про те, що уряд має жити в рамках закону, газета Індепендент намагається зв'язати разом мотузки сьогоднішньої конституції з наголосом на верховенстві парламенту, союзу з Шотландією та наші відносини з Європою.
У цих справах, однак, існує велика невизначеність. Якщо парламент і справді має верховенство, тоді яке значення має верховенство права? Чи може парламент переписати основні права? Чи додаткова деволюція (передача повноважень) для Шотландії кладе союз у ще більш ризиковану ситуацію? Де ж справжні межі деволюції? У 1946 році пан Енеурин Біван навмисне противився створенню окремих Шотландських, Уельських та Північно Ірландських служб здоров'я і наполягав на єдиній Національній Службі Здоров'я через те, що в іншому випадку порушуються основні принципи побудови держави спільного добробуту, у якій соціальні допомоги мають залежати не від географії, а від потреб.
І ще існує велике питання - що робити з Європою. Це мабуть найприкріше питання практично для всіх урядів СК від 1961 року, коли тодішній прем'єр-міністр, Гаролд Макмілан думав приєднуватись до ЄС. Якщо Євросоюз може прийняти законодавство, яке має безпосередній вплив на Британію і яке має верховенство над британським законодавством, тоді що залишається від верховенства парламенту Британії?
Промова Королеви поклала багато акцентів на доволі великому переліку реформ - не тільки деволюції для Шотландії, але й деволюції для самої Англії, виключне голосування тільки англійських членів Палати Громад над законами, котрі стосуються тільки Англії, перегляд Європейської Хартії з Прав Людини та референдум за вихід з ЄС.
Проблема, однак, полягає в тім, що всі ці питання є взаємозалежними. Чим більше повноважень дати Шотландському парламентові, тим більшою стає потреба надання повноважень Англії. Якщо більшість СК проголосують за вихід з ЄС, тоді що робити, якщо більшість шотландців проголосує проти виходу?
Мабуть Британія вже дозріла до того, аби її можна було називати багатонаціональною державою чи просто союзом націй, у якому кожна нація має свою власну ідентичність та власні заклади і установи та кожна нація має право вето щодо фундаментальних змін. Проте, закім ще ніхто не наважується так стверджувати.
Звичайно, що нам стає важко сперечатись з конституційними проблемами, коли наш парламент є таким нерепрезентативним. В Туреччині, після останніх виборів партія Ердоґана вже більше не править країною, бо за неї проголосувало тільки 41% виборців. У Британії Консерватори правлять країною навіть попри те, що взяли тільки 37% голосів виборців. У Туреччині курдська партія з 13% голосів має 79 місць у парламенті. У Британії Юкип з подібним відсотком голосів має тільки одне місце.
Ця диспропорція має не тільки теоретичний інтерес. У Шотландії ПШН (SNP) просто замела всіх кандидатів, взявши 56 з 59 місць, що може спонукати нас думати, що практично всі шотландці підтримали сепаратизм. Проте, насправді за шотландських націоналістів проголосувало тільки 50% виборців. Шотландські соборники, за яких проголосувало також 50% виборців, представлені у парламенті СК тільки трьома депутатами. Між Англією та Шотландію існують значні відмінності, у тому, як голосують їх люди. Ці відмінності існують також між південною та північною Англією. Чинна виборча система значно посилює ці відмінності та навіть загрожує цілісності всієї країни.
У 1997 уельський секретар, Рон Дейвіс, заявив, що уельська деволюція - це не подія, а процес. Те ж саме стосується і конституційної реформи, бо наші конституційні проблеми взаємопов'язані і тому існують причини для конституційної конвенції. І тут постає питання: чи не пора Британії вже прийняти конституцію.
Британія залишається однією з лише трьох демократій, разом з Ізраїлем та Новою Зеландією, які не мають кодифікованої конституції. Десь сто років тому хтось сказав, що наша конституція не базувалась на кодифікованих правилах, а радше на простих розуміннях. Як ми можемо реформувати свою конституцію, якщо ми не знаємо, якими мають бути правила.
Якби хтось вступив у тенісний клуб, заплатив свій внесок і запитав, які правила клубу, то мабуть був би задоволений почути, що ці правила не є виписані у якійсь одній книзі, а замість того їх можна знайти у минулих рішеннях клубного комітету упродовж багатьох поколінь, які лежать розпорошені всюди, у багатьох різних документах та, що у багатьох випадках окремі правила ніколи, ніде і ніким не були записані взагалі. Таке обґрунтування було доволі прийнятним у минулому, коли Британія була більш гомогенним та диференційованим суспільством. Проте, у сучасній, багатокультурній країні, якою є сучасна Британія, такі конвенції навряд чи підуть на користь. Раніше Британія нагадувала сільську хату, яка панувала тими, що були готові жити в ній, радше, як гості та погоджуватись з правилами власників. Кодифікована конституція допомогла б зробити Британію справжнім домом для всіх своїх громадян.
Країни приймають конституцію, коли виникає конституційний момент, тобто прорив у їх розвитку, як революція чи набуття незалежності. Британія не мала такого моменту від 1689 року, коли Закон про Права (Bill of Rights) гарантував суверенність парламенту.
Мабуть зараз, через 800 років після Маґна Карта, ми підходимо до ще одного конституційного моменту на шляху конфронтації пов'язаних між собою фундаментальних проблем, які вимагають вирішення.
Демократичний дух Британії не є нездоровим. Як показав шотландський референдум, існує глибокий резервуар цивільного потенціалу, якому ще належить себе повністю показати. Поточним завданням є скерувати цей дух у конструктивне русло. Це і є фундаментальною причиною для запровадження конституції, адаптованої до сучасної епохи активної демократії.
Подібні статті:
Оприлюднено дати вихідних платинового ювілею10.01.2022
Штаб-квартиру відділу Міністерства Житла виносять з Лондона20.02.2021
Шотландія у будь-якому випадку вийде з ЄС
джерело: http://www.independent.co.uk/